І знову в новинах одне й те саме,
і знову ніч поглинає день.
І знову думаєш, що буде далі,
і вже не до сну і не до пісень.
Вмирають діти,
лягають квіти
на їх могили.
А далі як?
Коли припиниться це насилля?
Чекаєш з неба на шанс, на знак.
Та з неба тиша ( хоч там спокійно),
а тут – безсилля, а тут – війна.
Чекаєш сильно,
чекаєш рвійно,
чекаєш мрійно…
І йдеш до дна.
Всі люди деталі одного пазлу –
під богом ходять, їдять і сплять.
Ховають правду, лице, образи.
Та тільки ось чути останнім часом
в новинах гуде чоловічим басом:
«палають будинки. степи горять»…
Вмирають люди
і далі будуть.
От тільки навіщо?
І скільки їх
потрібно для миру?
За волю,за віру,
за честь України
Спокутують гріх.
Кого? Невідомо,
лише на них вдома
чекає мама, дочка, сестра.
Син знає, що тато
із автоматом,
і рветься з сльозами у нього страх.
За все на світі
платити треба.
І, поки стукає наш мотор,
дивіться у небо, на себе, у себе
і просто…
make love not war
автор: Маша Карамнова
