і щоночі вона приходила в пусту квартиру, вмикала музику , сідала оголена на підлогу
не упивалась алкоголем, лише кава, напівтемрява і на очах волога
світ таких далеких, минулих, золотих й гнилих ілюзій
вона просто молилась не тому і чекала коли ж вже «відпустить»
і всі ці прогулянки «не з тими» й не часті дзвінки до мами
розмови з подругами про те « що ви так не кохали»
прогулянки по місту, яке стало неначе в’язниця,
де що не місце, то спогад у душу неначе убивця..
вона відчувала,що скоро так просто зірветься
хоч поруч казали, що в неї мов камінь серце
ці маски щоденні лежать собі мирно у ванній
щодня сперечаються хто із них завжди крайній…
і їй так набридло грати з людьми й найперше з собою
хотілось стати звичайною Його складовою
сьогодні забула про все, що було з нею раніше
казав,що свята… та святі так часто не грішать…
автор : Марина Однорог
