Я розставляла сіті на твої одкровення,
Наче якийсь вмілий і мудрий рибак.
Любила, як говорить апостола Павла вчення:
Не чекаючи на приязнь чи на знак.
Приходила щоранку і йшла щовечора –
Твоя недокохана жінка, тому й не жінка зовсім.
Спивати залишки чужих життів приречена,
Тоді як моє життя – то суцільна осінь…
Я розставляла сіті на твоє мовчання.
Плела із нього химерні важкі кулони.
Ця твоя байдужість була гірше заслання,
А твоя прихильність могла б стати домом.
автор: Марта Приріз