Знову кажеш, в мене сьогодні болить голова, давай зробимо це іншим разом.
Мовчки повертаєшся до стіни й засинаєш.
Так, ніби для тебе руйнувати мій Всесвіт – звична справа.
Але ж я будував його для тебе не один місяць.
Навчися заварювати смачний чай та прасувати сорочку.
Я почав читати твої улюлені книжки та додав трохи перцю в наші стосунки, час від часу влаштовуючи ревниві істерики.
Я навчився складати списки
Планувати справи
Ходити до лікарів
Любити вистави
І робити мільйон інших вже тепер потрібних мені речей.
За рік прописними літерами в голові закарбував просту формулу:
“ЛЮБИТИ НЕ МОЖНА ЗАБУТИ”.
Залишивши розділові знаки насамкінець цієї історії.
І от зараз, коли він майже настав.
За вікном ніч, кольорами по небу дрейфує рейс до Стамбулу…
Я знову й знову в голові прокручую це рівняння з кількома невідомими.
Між якими прірва.
Більше за все на світі не бажаючи знати, що таке пунктуація.
автор: Марк Лівін
