Марія Матіос – Ох, ця ера – сумна гетера…

Ох, ця ера – сумна гетера:
Робить з тебе вже циркача.
Шляк трафляє, бере холєра –
І несила (ох же ж!) мовчать.

Ох, ці ринки…Все стало дибки.
Ох, дивен-ні-і гримлять дива!
А я жінка – тонка, як скрипка, –
Голос з мене видобувай.

Ні, не скрипка.
Я сива дримба,
Я відлуння печальних скель.
Я з –під каменя сонна риба,
Я з потоку – в”юнка форель.
Я погідна – як осінь срібна.
Я солодка – як майський мед.
Я нечутна – як в жилах рідна
Кров.
Як пізній в саду ранет.

Ох, ця ера – сумна гетера…
А я чую, що кров горить.
Ломить пера ця чорна ера
І збиває серцевий ритм.

А я хочу в якусь печеру,
Хоч на пару якихось діб!
Чоловіцтво!
Змініть цю еру,
Цю гетеру,
Бо це ж ваш хліб.

Я ж бо можу отак пропасти
Поміж цих божевільних днів,
І нікому не будуть застити

Мого серця палкі вогні.

Ох, солодкі слова, як сливи.
Та долоні – як два хрести.
Чоловіцтво!
Я ще вродлива.
Мені важко свій хрест нести.

А я дримба.
Я хочу в губи.
А я срібна в руці форель.
Чоловіцтво!
Я ваша згуба.
Затрубіть мені з диких скель.

Учиніть нетерплячий рейвах,
Бо ж була я десь тут, жила.
Бо душа моя на деревах
Цвіт збирає, як мед бджола.

автор: Марія Матіос

Ох, ця ера – сумна гетера...