Люди – квіти

Ми ніжні квіти у обіймах світу.
Ми простягаєм Сонцю пелюстки…
Нам дано Дар п’янкий – любити,
Але так мало часу, щоб цвісти…

Ми проростаємо крізь терни..
І різні всі, хоча одна сім’я.
У нас немає в душах скверни,
Нам не знайома суєта..

В очах роса – солона й чиста…
Нам треба волі, щоб рости!
Лиш тільки ми уміємо так жити,
Не відрізняючи потворність від краси.

Ми люди-квіти! Ми такі єдині!
Ми гордий, дивовижний рід.
Ми маємо у себе небо синє,
Але чомусь не йдемо від боліт…

Паломництво в Гімалаї
автор: Florabell De-Boleyn