Людмила Черкун – Слухай…

1.ХІІ

Слухай:
тремтять ліси,
холодом днів сповиті.
виють самотні пси
в позаторішнім житі.

Сипле
вночі мука
над блідолицим світом.
мертво стоїть ріка,
поряд – притоки-діти.

Сонно
погляне вниз
клен, голодранець сивий.
плаче під снігом хмиз,
тріскаючи безсило.

Серед
збліднілих барв
ясно зорить калина.
ліжко блакитних хмар
повне снігів і диму.

Стерто
останній слід –
перший осінній дотик.
холодом віє схід,
захід мовчить в скорботі.

Світло
маленьких зір
вказує нам дорогу.
слухай і просто вір:
з осінню йде тривога.

Сяйво
зимових днів
вкриє печаль снігами.
сотні сніжинок-вдів
сріблом покриють рани.

Слухай,
мовчить усе:
грудень несміло дише.
Все у житті пусте,
окрім
цієї
тиші.

автор: Людмила Черкун

грудень