Любове моя

Любове моя, життя мого дарунок,
на собі відчуваю подих твоєї весни,
але не гріє серця розкроєний смуток,
він поглядом звернений назад до зими…

Любове моя, життя мого дарунок,
так, у подиху краса моєї весни,
та на серці залишений смуток,
розхристаний біллю твоєї зими…

Як все сказала, не стало дня у безодні,
ні, я не плакав, плакали білі троянди,
небесні ворота закрились із зовні,
мою душу огорнули заблукані мандри.
На столі тобою не випитий келих,
лишений солодко-запашний лист,
б’ється у віконечко нашої ночі метелик,
не знає, що ти любові моєї турист. 

Любове моя, життя мого дарунок,
не гріє серця розкроєний смуток…
Любове моя, життя мого дарунок,
не гріє серця розкроєний смуток…

Чекав, хоча й знав, що чекаю даремно,
довелось тамувати всі свої істерії,
увірвались нитки на моєму веретено,
і уже не зіткати нашої разом матерії…

Любове моя, життя мого дарунок,
не гріє серця розкроєний смуток…
Любове моя, життя мого дарунок,
не гріє серця розкроєний смуток…

автор: Олександр Томинець