Любов Колосюк – Так дощ шумить…

Так дощ шумить…мабуть він не щасливий,
Бож нащо б сам, одягнений в туман,
Ховався б в холоді і лив під ноги зливи,
Змиваючи краплинами краплини крові з ран?!

Навіщо ж хмарами закутував би зорі,
Відмовившись від світла осяяних небес?!
А сльози в нього чи навмисне геть прозорі?
Щоб приховати біль і змучений протест?

Я, певно, як ніхто, його не розумію,
Я геть не хочу жити у сумних дощах.
Мені, мов ніж, болять мої вологі вії,
А сни не сняться, лиш куйовдять страх…

В таких дощах уже давно блукаю,
А ти, мов градом, сиплиш німоту.
Ще трохи…згасну й з небокраю
Впаду дощем…в твою печаль впаду…

автор: Любов Колосюк

Так дощ шумить...