Ми із різних світів, але все ж,
хто зважає у наш час на межі?
Ти у посмішці сонце несеш
і до тебе постійно – кортежі.
І для тебе лиш квіти цвітуть,
І для тебе вночі серенади.
Та, ти знаєш, не в цьому суть!
Суть у тому, що я справді радий!
Моє щастя сховалось там,
у куточках твоєї усмішки.
Я б ходив кілометри сам
попри тебе… повільно… пішки.
Лиш щоб бачити як ти цвітеш
у своїй намальованій вежі.
Ми із різних світів, але все ж,
хто зважає у наш час на межі?
автор: Любомир Винник