Знаєш, мені зараз чомусь так смішно,
Я ще не знаю що тут буде,
Чи писать мені про те, що грішно,
Та і як відреагують люди?
А хоча, пішли вони до біса,
Я терплю це все вже третій рік
Ну от, тепер мені вже дійсно смішно,
Третій рік, а що зробити встиг?
Як пригадаю твої поцілунки
Пробував забутися з спиртним,
Але… але нема від тебе порятунку
І як же тепер жити з цим??
Я багато раз думав про нас
Так про нас, для тебе це банальність
Я зрозумів, що все одно прийде той час,
Як будем разом, то розійдемось негайно
Я уявляв з тобою вечори
Як ми гуляємо, таким самотнім містом
Ну от, на сході уже щось горить
ти обнімаєш, ніжно, але й міцно-міцно
я уявляв ті дні, де тільки ти і я
як не крути, нема нічого гірше
знати, що сказати й як
але мовчати, й створювати вірші
я уявляв ті вечори де я і ти
коло багаття, дивишся у очі
мені кращої за тебе не знайти
та не з тобою проводжаю ночі
та не з тобою ночі проводжаю,
о як шкода, мені ти друг, не більше,
о як шкода, що так тебе кохаю,
мені померти було б ліпше
а твої руки, просто пригадай
як торкався їх своїми, аж тремтів
і здавалося б, усе, вже край,
і було так, сказати все хотів
але мовчав, а ти приємно посміхалась
казала – «Я зігрілась, відпусти.»
і немов життя усе промчалось
я відпустив, тож відпусти мене і ти!!!!!!!!!
Але ні, ти тримаєш аж до смерті
А може й після… ти триматимеш завжди
І чого, скажи, чого ти така вперта?
Я благаю, просто відпусти
А пам’ятаєш, як ми вперше прогулялись??
Не обманюй!!!! Я також не пам’ятаю.
Та не забуду, як ми вперше цілувались,
Не забуду, бо тебе кохаю
Я пам’таю, якось у ночі
Ти дзвониш, й кажеш, що не хочеш жити
А я кричу – « Дурненька, помовчи»
А сам не знаю, що мені робити,
А в самого сльози на очах
А серце ніби вже не моє
Я відчув вперше, що таке є страх
І що напевно… в руках…моїх… Життя твоє
А ти заплакана і п’яна щось верзеш
І я зрадів, ти просто п’яна,
Це уперше я радів без меж
Хотів сказати, помовчи кохана
Але змовчав, я вислухав тебе
Я слухав, і давав тобі поради
А ти у соте повторяла те ж саме
Але я цьому був дуже радий
Проговорили близько трьох годин
Допоки не лягла і не заснула
А я дякував,що я такий один
Що хоч на мить, але любов мою відчула,
А знаєш, ти іще та с..ка
Ніколи просто так не дзвониш,
Тільки тоді коли відчуєш муки,
Тільки тоді зі мною ти говориш
Не першу ніч, проговорив я із тобою
А в день мене і начебто й немає,
І я не знаю, що вже робиться зі мною,
Скажи за що ти мене так караєш
Що ж я такого у житті свому зробив
просто не встиг, мені лиш 19
а як взяти час той як тебе зустрів
мені напевно було лиш 15
за що скажи?? Гріхи батьків?
Але ж вони такі прекрасні люди.
Якби все сталося як я хотів.
То не боліло б зараз так у грудях
А пам’ятаєш, я збирався вже на зустріч,
На побачення збирався, але ти,
Подзвонила, і я радим був почути,
« мені так скучно, чи не міг би ти прийти?»
І я прийшов, і ми провели час у двох,
Ти все розказувала про своє кохання,
А я все думав, ти одна між багатьох,
Ти єдина, що приносила страждання
І от зараз лист тобі пишу
Я вже не той хлопчисько що колись,
Я від тебе вже нічого не прошу,
Хіба що, прошу бачити навчись,
Навчись людей від звірів відрізняти
Ця доброта тебе колись погубить
А заодно й мене…
бо я так й не навчився спати
А ти не й не знаєш, хто тебе так любить
Я пам’ятаю, якось ми гуляли.
І я тобі зізнався у коханні,
А ти сказала – « мене всі кохають»
І пропав зміст в моїм зізнанні
Ти сказали, що ми всі такі
А я ще намагався щось сказати
Та зрозумів лише коли сідав в таксі,
Ти не знаєш, що таке кохати,
Після того ти дзвонила раз чи два
Як завжди, коли щось сталося, чи сумно
А я на тебе просто наплював,
Тоді про кого зараз думи??
Тоді кому зараз цей лист пишу?
Звісно тобі, але відправити не в змозі.
Я когось це прочитати попрошу,
Або залишу його на дорозі.
Ти права. Я просто копія тамтих
Я просто погуляю і забуду,
Можливо, я кохати тебе звик,
Можливо, спорити не буду
Недавно знов з тобою говорив,
Ти