Ліна Біла – Давно не літо у душі…

Давно не літо у душі,
І якось холодно надворі.
Шумлять самотні спориші
Й давно листів нема в заборі.
Їх наче хто на рік вперед
Порозсилав без адресатів.
Собі тиняються тепер
На мапі світу чи плакатах.
Егей!Розшукую листи,-
У прірву кинула три слова.
І не добігти, не дойти –
Нема землі,одна полова.
Одна стерня й згорівше поле,
І ноги босі у крові.
Кому куди,а я за болем
В краї розхристані й чужі…
Я за тобою лину світом.
Коли потрібно я згрішу.
Лише вернися оцим літом,
Персидським літом на крилу…
У відголосся кряче ворон
І низько ластівки летять.
Мухва шумить у полі хором –
І раптом дощ усе змива…
Густа гуаш землі розкисла,
В болоті сонце й небеса.
І запах вітру геть прокислий,
А я: чи мертва чи жива…
Моя природа, світ померли,
Лиш броде тіло по землі.
Ти десь пропав у круговерті,
В обіймах іншої…в брехні.

автор: Ліна Біла

Давно не літо у душі...