Я перестала писати тобі листи.
Та і навіщо, ти їх не читаєш,
Напевно, вже час спалювати мости,
А десь там болить, відчуваєш?
Вже не бажаю чути твоє “Прости”.
Без сенсу ставити коми, коли треба крапки,
Перекреслючи життєво важливі текстИ,
Перегораю, воно того варте.
Душа зашкарубла в рутині буденних турбот.
Ти не торкаєш мою щоку. Не теплішає.
Дихаю холодом, застигну от-от!
Плечі твої не закриють від протягу більше.
Зараз допишу останній абзац почуттів.
І… не хвилюйся, твоя дівчинка сильна.
Часом нам так бракує тих слів…
Але я відпускаю, ти можеш бути вільний.
автор: Ліля Колісник
