Лілія Ніколаєнко – Я більше не буду читати небесні романи…

Я більше не буду читати небесні романи,
Де наші сузір’я повік не зіллються в одне.
Я стану натхненням приречених і не коханих,
Словами поем із печальними частками «не»…

Пронизали серце шипи кам’яного мовчання,
Образа, як ворон, гаптує висоти крильми.
Над садом ілюзій, де мрії – голодні прочани,
Накинуло сонце жалобну хустину пітьми.

Я більше не буду блукати в прозорих палацах.
Я виросту терном в едемі чужого гріха.
І чиста печаль стане сміхом для злого паяца,
А відчай розтане в тумані осінніх зітхань.

Зникає у небі, розбита Пегасом, дорога,
Втікаю у себе, і ніччю караюсь надмір.
Розп’ятий сумлінням, та серцем залюблений, спогад,
Сльозою-чорнилом впаде на пожовклий папір…

автор: Лілія Ніколаєнко

Я більше не буду читати небесні романи...