Твоя душа, немов бездонна амфора,
А каяття – фальшиві самоцвіти…
У наших діалогах лиш метафори,
Ремарки протиріччя – непомітні.
Твої слова – барвистий рій метеликів,
Увечері помруть – і стане сумно…
Рожевим димом недомовки стеляться…
(у слів.. ти знаєш… є свої парфуми!)
Ніяких ризиків… всі карти – козирі…
Ми граємо на душі… і на вірші,
За борг собі – розплатимося прозами,
Читаючи в дощах запеклі тиші…
А хочеш, поміняємося музами?
(ніхто і не помітить…) між рядками –
Цілунок в небо… підпис на ілюзіях…
Фантом пера – не мій… і не коханий…
автор: Лілія Ніколаєнко