Цей дощ..він йде мені прямо у душу.
Такі великі краплі падають на скроні.
Вже затопило всю мою маленьку сушу
І тону я, й мої запясття і долоні.
Той день,коли мене десь тут не стало
Ще не назначили державним святом.
Свободи може бути комусь мало,
Проте її не може бути забагато.
Цей гамір,що лишили в голові думки,
Ще й досі не дає мені покою.
Я дощ,я йду з дощем….й мої рядки,
Як краплі,що живуть і мруть зі мною.
Стихією підливши вод тобі під ноги,
Я висохну при сході сонця.Маючи надію,
Що не зверну струмком від даної дороги,
Піду в палату хворих на шизофренію.
автор: Kristik Хрустик
