Я часто думаю, чому ти так самотня, –
одна з найкрасивіших доль у світі;
ці сірі очі, пильні, сумовиті, –
чому ви не знаходите нікого, крім дзеркал,
а в дзеркалах – себе і суть свою подвійну,
ледь-ледь прикриту флером абсолюту,
росою часу,
інеєм чекання,
терпінням дзвону – як іще,
о, як іще мені тебе назвати?

А може, так і треба? Може, ти
загинеш як сніжинка на долоні,
коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність?

І, може, ця самотність – лише форма
твоєї ідентичності п’янкої?

І та любов, яка тебе знайде –
тебе ж і знищить?

Я люблю тебе.

автор: Кость Москалець

Я часто думаю...

Меню