Коротко про “Маруся Чурай”

(1979)

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко).

Тема: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєд­нанні з широкою картиною життя України XVII ст.

Головна ідея: незнищенність українського народу (особистості з бага­тим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність.

Головні герої: Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Чер­кес, Галя Вишняківна, війт Семен Горбань.

Сюжет і композиція: дві сюжетні лінії, які переплітаються, — осо­биста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти). Роман складається з дев’яти різних за обсягом розділів.

I розділ «Якби знайшлась неопалима книга». Дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отру­єнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки — полковник Мартин Пушкар та Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.

II розділ «Полтавський полк виходить на зорі». Полтавський полк на зорі вирушає в похід боронити волю свого народу.

III розділ «Сповідь». Маруся перебуває у в’язниці, вона згадує ди­тинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зра­да з Галею Вишняківною. У кінці розділу (він найбільший у творі, цент­ральний) Марусю виводять на страту.

IV розділ «Гінець до гетьмана». Іван Іскра мчить до гетьмана Бог­дана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.

V розділ «Страта». Марусю виводять на площу для страти, де зі­бралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Ма-русиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України було покарано на горло у Варшаві.

VI розділ «Проща». Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка і з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини.

VII розділ «Дідова балка». Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.

VIII розділ «Облога Полтави». Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.

IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата — пісню «Ой не ходи, Грицю».

Літературознавці про твір. Читаючи роман Л. Костенко, постійно відчуваєш його перегук із вчорашнім, зовсім недавнім, і сьогоднішнім днем. У тогочасних типах досить часто пізнаєш теперішні. Окремі проблеми, що були гостро актуальними для України в XVII ст., залиша­ються такими ж і сьогодні. Саме до них належить проблема патріотизму, що виявляється в готовності безкорисливо служити Україні. У романі створено ряд образ персонажів, прекрасних завдяки своїм лицарським прагненням здобути волю Батьківщині. Одночасно бачимо й людей без­крилих, зосереджених на власному благополуччі, не запалених високим патріотичним почуттям, — такі люди є зрадниками національної справи…

Тема любові є однією з головних у романі Л. Костенко. її твір дає змогу кожному з нас відкрити для себе красу й силу людської любові, хай навіть ця любов зазнала зради й призвела до трагічної розв’язки. «Маруся Чурай» збагачує нас своєю «філософією любові», у якій це по­чуття визнається як особлива духовна цінність. Проблема любові і зра­ди, що теж належить до «вічних» тем, вирішується як складова частина філософії любові.

Найчільніше місце у творі займає інша «вічна» проблема літератури — митець і народ, митець і суспільство. Вочевидь, у світовій літературі не­має видатного поета, який би не порушував загальнолюдську проблему і не надавав би їй свого трактування. Головна героїня роману, Маруся Чурай, цілком справедливо показана Л. Костенко як геніально обдарований ми­тець, як один із творців українських пісень, що набули найбільшого поширення й принесли всесвітню славу нашому народу. У часи, коли жила Маруся Чурай, українська писемна література через певні умови була ще слабо розвинутою.

Проте народ мав своїх митців, які були його голо­сом, його душею. Маруся Чурай — одна з них. За Л. Костенко, вона мала своє розуміння завдань власної творчості, її суспільного значення. Як митець, як людина незвичайна, виняткова, вона відчувала й глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників — від щирого захоплення й любові до повного нерозуміння і навіть агресивності до себе як до людини, що є «не такою, як усі». Немає сумніву, що Л. Костенко, змальовуючи образ своєї попередниці, української поетеси XVII ст., внесла в нього багато чого зі свого часу, зі своїх особистих стосунків з українським «застійним» суспільством 70-80-х років (Г. Клочек).

коротко про