Чи можна спокійно дивитись,
Коли продають твою хату,
Гніздо, де минуло дитинство,
І сльози свої приховати?
Коли свою матір ховають – ховають себе половину.
Та сльози не менші в годину,
Коли продають Батьківщину.
Коли на високих трибунах
Про гімн і про прапор волають,
але не будують державу – а тільки
народ обдирають.
А потім єхидно питають:
– “Ну що, вже наїлися волі?
А може доволі свободи?
А може вже волі доволі?”
Кому ви дали тую волю?
Ви волю дали спекулянтам,
Вони лиш одні процвітають
З своїм безпардонним талантом.
Вони потирають долоні,
“О, ми потрудились на славу!”
– Але вже нема що сплавляти – то сплавим давайте державу!
Росія нам скаже – “Спасибо! Давайте в рублёвую зону,
Добычу мы вместе поделим,
И сделаем всё по закону”
Хіба вже Петро й Катерина,
Нас волю цінить не навчили?
Хіба ви забули як Сталін
Нагадив на братські могили?
Хто хоче назад до Росії
Той хоче продать нашу волю,
Той хоче для нас повернути
Нам нашу Чорнобильску долю.
Коли продають Батьківщину –
то хочеться, все ж, запитати –
За що нашим бідним народом
Кормилися всі депутати?
І нині всі пруть до корита,
Щоб теплі містечка посісти.
Щоб трохи при всіх покричати – а потім
би вдостань поїсти.
А ми вже гадали що сонце
засяяло нам величаво.
Зійшло, але знов заховалось.
Не довго жила наша слава.
Коли продають Батьківщину – то хочеться
гірко ридати,
І прапором жовто-блакитним
пекучу сльозу витирати.
Хіба Україна нещасна
Усе може добитися волі,
І ми для своєї Вітчизни
не знайдемо кращої долі?
автор: Мимко Володимир Миколайович, 1952 року народження.
Народився в селі Агрономія Арбузинського р-ну Миколаївської області.
