За вікнами згустилась темнота.
Скотилось сонце у небесну пустку.
У ванній глухо капає вода,
Моя душа взяла собі відпустку.
І вже не страшно,ні,же не болить.
Дивлюсь у зеркало-а там нікого.
Мобільний сів,мобільний вже мовчить,
Лиш аромат нагадує про нього.
Один лиш дотик-холод у руках,
Ну ось…моє зап’ястя вже червоне.
Ти не прийдеш до мене більш у снах
І кров моя від думки аж холоне.
Струмком кровавим покотилась рідина
Гаряча кров,все,більше не побачиш.
У голові блукає думка лиш одна:
“Коли помру я – ти заплачеш?”
автор: Жанна Деркач