Катя Гуйван – Я Тебе малював…

____________________________________Д.В.

Я Тебе малював,
як малюють заплакані очі
у уяві своїй
образ ніжний, жіночий.
Образ той, що сполохує
вінця до дна в чаші ночі.
Я тебе малював –
ніби світ обійняв,
бо світились тоді у Тобі верховенства пророчі.

Ти була ніби марево зірване
з пагонів снів журавлиних,
що росою напилися жадібно похабцем з літом.
Ти лишилась до болю назавжди
пекучим і радісним світлом,
як огнем полохливим, незримим і світлим.
Ти була у мені недосяжним , непізнаним
світом.

Як тепер пам*ятаю, коли я Тебе малював.
Твої руки і плечі в мені залишились гранітом,
що урізався в пам*ять вишневим ,
п*янким, позолоченим літом
а уста , ніби суміш весняних світАнкових трав.
Я кохав Тебе! Щиро кохав!
І не знав, і не вірив, що буду Тобі першим цвітом…

Ти – як завжди, Весна!
Ти – Весна моїх перших блакитних світанків.
Я до тебе і неба не знав.
Все минається, лине, міняється,
тільки я у Тобі розчиняюся ,
як тоді… коли намалював…

Я Тебе …