Катя Гуйван – Випалюй мене смолоскипами…

Випалюй мене смолоскипами
безмовними,
безликими.
Гарячими іскрами хмелю,
на чорній шовковій постелі.
Глуши всі думки мої криками,
закривши за відчаєм двері.

Вимірюй мене лабіринтами
забутими,
холодними.
Що в Тобі шукають лиш виходи,
заклавши гранітом всі входи,
що зводяться до Твоїх цвинтарів,
в яких Ти покоїш розмови,
що стали Тобі болем істини.
вічністю…

Викреслюй мене порізами
раптовими,
болючими,
що кров’ю омили долоні,
безладно припавши до скроні…
до тіла мого схолоднілого.
Цілуй зимні сльози солоні,
і бійся, що МИ перевірили
можливість всіх наших “сьогодні”,
в режимах печальних, “безвізових”.

Примарами лігши на стелю
марудними,
тривожними,
мій попіл розвіє безбожними,
чужими руками плебеїв,
що навіть не знатимуть хто Я.

І там , без істерик, без бою,
Ти будеш під опалом хмелю
вдихати мій сон у легені.
Шукати усі мої дотики
на шовковій чорній постелі.

А Я дуже близько.
Я в тінях на стелі.

СвоЯ Я  листопадом 13р.

автор:  Катя Гуйван

Випалюй мене смолоскипами...