Ти знаєш…
То я роблю перший ковток тої кави,
яку ти готуєш собі по обіді
коли прокидаєшся.
Не те,що би ради забави…
Формальності…
Справи…
Та я не вагаюся…
Мені так смачніше…
І світ зупиняється
щоб дати можливість мені відчувати нас ближче…
Ти знаєш…
То я там у нашому ліжку
«вивчаю» бульварні романи
коли ти Ти читаєш написане мною
на аркушах чистих,
подекуди зляпаних чорним чорнилом
і звісно
Тобі вже від того не зникнути …
І неосмислити
від чого це я загорівшись Тобою
пишу Тобі . Тісно
нам двом пропадати
на цих континентах розкиданих…
Ти знаєш…
То я обіймаю Тебе коли спить Твоє місто
закутвшись в дим і тумани осінніх привалів…
Не знаю як далі…
Не знаю… Що далі?…
Хіба то важливо,
коли обійняти можливо
крізь відстані,
межі,
кордони ,
вокзали …
І так обійняти, мов необіймали
ми вічність доволі пекучу ,
що погляди тисне,
щоб дати можливість відчути ,
що не відчувалось…
Ти знаєш…
То я роблю перший ковток тої кави,
яку Ти готуєш собі по обіді коли прокидаєшся…
І світ зупиняється,
хвилюється,
мається,
аби я могла доторкнутись до Тебе
навмисно.
Ти ж знаєш…
вересень 2013р.
автор: Катя Гуйван
