Катя Гуйван – Ловити зорі змерзлими долонями…

Ловити зорі змерзлими долонями
десь на даху дев’ятого… Забутого.
Я знаю скільки було непочутого.
Нам би на мить так солодко заснути би
в обіймах один одного…
Та боляче
ми шумимо собі чужими скронями.

Маршрутками.
Думками.
Перемовами…
аби забути, що ми були хворими
руками перемов осінніх сутичок
і дотиками ніжності.

Розлючено
воює чайник в опустілих кухнях.
Дві чашки кави з різними адресами.
Ти – то реальність.
Я – лиш поетеса.

Ти знов за “синій”…
Я свої “ментолові”…
Тобі там з цукром
а мені, як випаде.
Не дні пішли, а підсвідомі викидні,
що ми реанімуємо безвихідним
положенням з хронічними симптомами.
… Рятуємося награними комами…

Маршрутками.
Думками.
Перемовами.
Старими зледенілими провулками…
Лікуємось застудними пігулками,
здуривши всіх, що то температура.
Шукаємо у безлічі фігурах
тих схожих, що десь на даху дев’ятого
забутого.
бетонного.
строкатого.

Просоннями,
страхами і відвертістю…
Ділилися невпевненою впертістю…

Наввиперед шуміли мрії скронями…
І зорі грілись нашими долонями.

листопадом 13р.

автор: Катя Гуйван 

Ловити зорі змерзлими долонями