Катя Гуйван – Долоні в долоні…

Долоні в долоні
упали натомленим димом
опалого листя.
Мені би порвати цю відстань
навмисно
і впасти Тобі на порозі
світАнковим інеєм,
холодними хвилями,
зимними,
срібними
і щось шепотіти про правду
і вічність опісля,
як вдариться погляд об скелі обіймів пекучих,
що зробить цю осінь Тобі і мені невагомою.
Ти будь мені комою
до біса вагомою,
з якої не вийти мені ,як із темного лісу,
що буде собі волочитися часом в життя…
Ти ж знаєш, що я…
Не так то й важливо, що там собі я …
«Я» є. «Я» нема…
Світанки. Пітьма.
Важливо, що «Ти»…
Бо без Тебе… війна…
конфлікт протиріч оформлений в випадок,
що квапиться збутися…
Мені б повернутися…
Та швидкість мала…

Мені б не забутися,
не оступнутися
і вірити далі в дива!!!
Ти Є! І я тут.
Я жива!

Я вірю Тобі! Ніби вірить
пропащий у правду буття
і у те,що колись,ще пробачить йому
його совість …
Бо я знаю Тебе!
Ніби знала не з цього життя…

Як страшно хворіти Тобою болючим й незримим!
Як страшно і легко!
Як вільно і тісно
від того, що Ти тут де я…
Коли поміж нами кілОметри,
дні,
суєта!
Ти чуєш, як тепло?!
Натомленим димом
долоні мої
через відстань
упали у Твої навмисно.

вересень 2013р.

автор: Катя Гуйван

Долоні в долоні...