а в Тернополі знов обіцяють примарні дощі…
я одну за одною…
Тобою…
собою…
зимою
замотавшись у шарфи й плащі
по підмерзлих калюжах
ми разом з юрбою
пробігаємо наскрізь в шаленому ритмі…
вночі
відкриваються вікна із пАчками нових початих…
і горнята щербаті
цокотять черепками,
шукаючи правди в душі…
а її для обох, за відвертість,
нема звідки брати…
соціалки мовчать…
я один за однИм
розсилаю листи
відцуравшись від тих благ прогресу.
безпідставні адреси…
конверти і стреси…
то лиш ми мовчимо,
бо центральні шумлять…
пропадають…
кричать…
а поети і поетеси
десь штампують чергові
про світлу і вічну любов…
а в Тернополі знов
обіцяють холодні дощі…
я одну за одною…
з Тобою…
з собою…
з юрбою…
через сотні кілОметрів
разом з зимою
видихаю Наш дим,
об’єднавши його в областІ.
ми замерзли в плащі
а за душі не страшно.
їм не привикати до болю.
не забудь взяти шарф.
прихопи парасолю
і поквапся губитися в тисняві
пасмурних снів.
і в перед! протилежною, похапцем
поміж вогнів
пробігай, боячись задрімати один
у квартирі з собою…
тим не менше
я досі з Тобою.
за спиною!
Твоєю спиною!
бережу Твої крила
щоб страх їх не спопелив…
поки там, на Вірменській,
Ти топчешся разом з юрбою.
я з Тобою!
в Тобі…
я Тобою…
ТвоЯ Я листопадом 13р.
автор: Катя Гуйван
