Катя Батушан – Кожний спогад шукає свого притулку…

Кожний спогад шукає свого притулку
десь поміж сторінок твого існування.
Пам`ять – це щось на зразок маніяка в нічному провулку.
Завжди будь готовий до зґвалтування.

Можна тримати в руці бойового кастета,
можна, врешті-решт, не виходити із кімнати.
Вони все рівно тебе шукатимуть, де б ти
не був, примушуючи згадати

кожне слово, звук, затаврований дотик,
все, що з містом цим у таємній змові.
Пам’ять – вона нерозривна з покликом крові.
Прийде одного разу й позбавить цноти

твій крихкий з нуля відбудований Всесвіт,
зірве усі запобіжники без пом’якшень.
Нам залишається бути готовими. Серце
моє, я не відаю як інакше.

Маю багаж думок, що тягнуть мене, як камінь –
всі ці гучні слова, імена і дати.
Серце моє, навчи мене, як не стати
бранкою спогадів, не рахувати шрамів,

власні й чужі плоди, надбання і втрати,
вигнати з крові суміш цієї отрути,
втримати в пам’яті те, що є того варте
не воскрешати, що має бути забутим.

автор: Катя Батушан

Кожний спогад шукає свого притулку...