Катруся Танчак – Це просто, ти знаєш, ламати зап’ястя…

Це просто, ти знаєш, ламати зап’ястя
Об лінію неба, мов лінію губ.
Писати: «У мене сьогодні все вдасться!»
І ставити дужку, чи смайлик. Мабуть,
Ти вишлеш мені підбадьорливу пісню,
Годинник показує третю.

– Поспи…

У світі чомусь так нестерпно і тісно,
Літають навхрест електронні листи.

– Та де там, дивись, вже не пізно, а рано!
– Тоді я по чай. А ти вибери фільм…

І знов: в мерехтливому світлі екрану
Ледь-ледь позіхнеш, щоб не бачила тінь.
Запариш усе-таки кави, навшпиньки
Пройдеш повз кімнату старої карги.

– Сумувала?

(Ти звик мою душу, мов скриньку,
Складати, коли там все дном догори.)

– Ну звісно ж, сумувала! Де був цілу вічність? На десять секунд запізнився!
– Та вже. Пробачиш мене і мою непрактичність, я ж досі люблю божевільну тебе, й нічого.

Смієшся. Мені навіть легше
І дужка (чи смайлик) вростає в щоку.
Це ж просто, ти знаєш: опівнічне «дещо»
Вилазить у кожнім наступнім рядку.
Короткі питання. Смішна така мова,
Я люблю, коли ти питаєш, про все.

– Вона ревнуватиме, знаєш. До Львова.

Ти сонно закочуєш очі, проте,
спішиш відповісти:

– Вона – моє Диво. А МИ щось подивимось, врешті, чи ні?

Гризу шоколадку. Сміюся. Щаслива.
Ця ніч щось магічне таїть у собі.

автор: Катруся Танчак

Я люблю, коли ти питаєш, про все