Катерина Лук’яненко – Як вірш болить, пусти його на волю…

Як вірш болить, пусти його на волю,
Нехай собі із вирієм летить,
В чужих думках свою знаходить долю,
Кричить, співає, славиться, звучить!

А, може, замовчить?
І стане тихо…
І стане боляче від втрачених надій,
Бо тим віршем ти мучився і дихав,
І скаржився, і плакав, і радів.

Пусти його, і навіть не вагайся!
Не сумнівайся, він злетить увись,
До неба, до зірок, а може, в серце
Пірне комусь, щоб випливти колись
На сторінках, на шпальтах, у буклетах,
В книжках, в газетах, просто у словах…
Не дай віршу в душі твоїй померти,
Згубитися у стомлених думках.

Як вірш болить, пусти його на волю!
Він знайде шлях, який накреслив Бог!
Згубившись в галасі хорів поміж юрбою,
Він вирине, злетить аж до зірок!

автор: Катерина Лук’яненко

Як вірш болить, пусти його на волю...