Катерина Лук’яненко – Нескорена

Пригорнувшись душею до рідного слова,
Увібравши безмежну бездонність небес,
Я веду з тихим вітром у полі розмову,
А він душу неспішно у мене краде.

Непомітна тривога наповнює серце,
А відомі події у думці болять.
Їм гіркий шоколад, де наповнювач з перцем,
Йду вперед, бо у терені стежка назад.

Йду вперед, щоб напитися волі до краю,
Йду вперед, щоб приборкати марну печаль,
Рідне слово, мов пісню, я гордо співаю,
Йду вперед, мчу увись у нескорену даль.

Я – відважний солдат. Я – дитя, матір, жінка…
Моє серце в сльозах, моя воля міцна,
Я – народ, що не впав. Я – ота українка,
Що повстала з щитом, як незламна стіна.

Я така як усі і у світі єдина.
Я борюсь до кінця, доки думка жива.
І не скориться рідна моя Україна,
Доки плинуть під небом потоки Дніпра!

21.07.2014
автор: Катерина Лук’яненко

Нескорена