Катерина Бабкіна – Тепла куртка на чорний шовк…

Тепла куртка на чорний шовк, черевики й шарф,
зранку, бачиш, туман зійшов – повисів і розтав.
Осінь гострить свої ножі, довгі, світлі, тонкі.
Де ти зараз, скажи, скажи, хто ти тепер такий.
На перехресті стоїть таксі, з вулиці голоси,
розляглися на сонці пси, тихі великі пси.
Пахне соком міських дерев, кволим швидким дощем,
осінь тягне за кожен нерв, витягне кожен ще.
Осінь тягне стебла ожин, протяги тягне в дім.
Пам’ять робить тебе живим, робить тебе слабким.
Всі, хто проріс у вогких полях, всі, хто тепер не тут
в цих осяйних нескінченних днях попри тебе пройдуть.
Все, що з тобою колись було, всі, що колись були,
будуть боліти, як бите скло, ніби зблиски з імли
будуть сіяти тобі вони – всіх їх побач, прийми.
Осінь викочує кавуни, випускає дими,
відпускає усі гріхи. І вигріваються,
бачиш, під куртками, як птахи, наші серця, серця.

автор: Катерина Бабкіна

Тепла куртка на чорний шовк...