Серед вогнів знервованого міста,
Де ген у вирій стеляться мости,
Поміж разків туманного намиста
Мені до мрії випало іти.
Я спотикалась часто. Об каміння.
об злість людських учинків і думок.
Я вчилася. Я вчилася терпінню.
У вчителя. У матері. В зірок.
Стрічались люди. Щирі і не дуже.
Хтось усміхався. Хтось носив пальто.
Хтось поглядав лукаво і байдуже.
А хтось ішов зі мною. Просто йшов
Хтось насував на лоба капелюшка,
Хтось провіщав щасливе майбуття…
А я ж була маленька Попелюшка,
Що йшла на бал дорослого життя!
І вірю я, що зможу все здолати,
А коли місто спокоєм зітхне,
В долонях мрію буду я тримати,
і мрія надихатиме мене.
автор: Кароліна Бундаш
