рис твоїх до шкла не завернути
це відбиток а життя тонке
у скутарі крику гони скель
чути а не видко — і не чути
міниться парує (шелест шкла)
трав’яніє тихий подих шкіри
я збирався жити кличу звіра
шелестить — а то земля прийшла
автор: Іван Андрусяк