Ірина Саковець – Зорепад

Подивися: на пальцях зола, і повітря загусло,
усі ріки одразу змінили (мов змовились) русла.
Ніч спустила на нас Гончих Псів – безголосся порука,
і розбились потрібні слова на склади і на звуки.
Переколоте небо голками блідих кипарисів.
Дзень! – порвалася нитка, розсипавши зоряний бісер
темноті злій за комір, на вистиглість моря, на голі,
помережані холодом плечі і блиском Алголі.
Сонний вітер читає есеї в сузір’ї Персея
збайдужілим до світу зіркам, а затим принесе їм
у кометнім пилу, як у шалі морозно-зимовій,
наше дихання чисте і наші прозорі розмови.

автор: Ірина Саковець

Зорепад