Вже ніч зібрала зорі у намисто,
я бачу їх, ти теж їх бачить мусиш.
А місяць – сяйвом на торішнім листі,
і ти торішній – спогадами в душу.
Вже марить небо в снах весняно-синіх,
самотня тиша з темних вікон ллється.
Коли думки тікають поза спини,
ти з розмахом впинаєшся у серце.
Вже полум’яно-радісним багрянцем
заніжилося світанкове небо,
та я чомусь не можу навіть вранці
забутися й не думати про тебе.
автор: Ірина Саковець
