Ірина Саковець – Воскресіння зими, і каштани…

Воскресіння зими, і каштани – безлисті привиди.
Лабіринт онімілого міста збиває з ніг.
Ти із нього мене, мій новітній Мойсею, виведи,
поки виходи зовсім не канули в перший сніг.

Перевтілення душ, і я чую холодне дихання
гострокрилих вітрів – то були голоси трави.
Напинається тиша на крики птахів невидимих,
зіпсувавши останній етап мовчазної гри.

Небо явір на плечі узяв, як міфічний велетень.
На осіннім задвір’ї – посріблена мла, мороз,
і незвичним тайнописом вікон сувої встелені,
а дороги химерні, немов до країни Оз.

Опівнічна пора. Білий пух на деревах селиться,
м’яке хутро для голих березових тіл. Німі
вартові мого спокою, зорі обох Ведмедиць,
як і я, самовидці появи на світ зими.

автор: Ірина Саковець

Зима. Берези