Романтика руху.
Вологий екран вікна.
Осіння картина.
Магічне повторення кадрів.
І сонце минає,
і неба немає – у мандрах.
За склом не пейзажі –
пастельні тони зникань.

Сьогодні я тиха,
як твій чорно-білий сон,
як шемрання тіней,
що вечір пасе їх на стелі.
Ось осінь старанно
тумани за потягом стеле,
зриваючи хижо
останнє тепло зі скронь.

Оголені плечі,
ще літньої сукні синь –
сьогодні я ніжна.
І музика зоряних станцій…
Міста й автостради
в якомусь містичному танці
пливуть наді мною
під чутні лиш їм голоси.

автор: Ірина Саковець

Романтика руху

Меню