Ірина Саковець – Прохолодна вода у розпечене тіло землі…

Прохолодна вода у розпечене
тіло землі
з обважнілого неба впинається
стрілами гостро.
Я молитимусь в цій непроглядно-
студеній імлі,
розмінявши на віру і сонце
затаєний острах.

І розбавлю у венах наснагою
адреналін,
заблукалий метелик собою
ховатиме рани.
Мов приймаючи хрещення, тихо
зведуся з колін
у розбризканім вечорі, наче
в священнім Йордані.

Як застуджений ранок збиратиме
в небі ясир,
упаде на траву кілька зір
із легкого ефіру.
Я по зоряних скалках на сонце-
лякливій росі
прочитаю для сво́го майбутнього
орієнтири.

Аквареллю дощу намальовані
контури снів,
нерозчесані хмари – сплетіння
химерних ілюзій.
Пригадавши неспішно нових
і колишніх богів,
я молитимусь в ритмі спокійного
літнього блюзу.

автор: Ірина Саковець