Нічні автостради зчорнілими венами,
людей міріади не стишують біль
Землі, де ще поки дерева – зеленими
і ріки ще є голубі.
Все вище, і вище, і вище за Цельсієм:
бліда лихоманка крізь тисячі літ.
Нещадно двонога смертельна інфекція
себе убиває і світ.
Легені твої із планети легенями
авто і заводи ще трохи – й зітруть,
і вдихи у горлі голками огненними,
повітря – розбавлена ртуть.
Тоді, як вода у морях закипатиме
і випаде чорний, засмолений сніг,
покинутий навіть містами-стигматами,
ти будеш питати, як міг
розп’я́сти святиню земної невинності
руками сліпої байдужості й зла.
Та пізно: природа не в змозі це винести –
і сонце закриє зола.
автор: Ірина Саковець
