Навчи мене грати мелодію тиші, навчи,
і слухати неба кантату,
де гори настромлюють сонце з рудої парчі,
а ніч накриває агатами.
Де в дзеркалі озера можна побачити сни
соко́лів із люльки модрини,
навчи мене грати на вітряній чистій струні,
літати з птаха́ми мандрівними.
І знову відчути свободу на колір і смак,
терпку та надмір волошкову,
бо надто зухвало, немов ланцюгами, зима
снігами небесними сковує.
У ватри візьми і тихенько мені приклади
до серця тепло бурштинове,
і зійдуть із нього торішні завмерлі льоди,
розлившися ніжною повінню.
автор: Ірина Саковець
