Коли тяжіють римами на серці
поразки із тривогами в октавах,
та враз до тебе всесвіт усміхнеться
із філіжанки вранішньої кави,
солодке сонце щоки залоскоче,
для ніжності розширюючи грані,
за крок весна – розрадять сині очі
пахучої кімнатної герані,
то починаєш раптом розуміти:
і що невдачі – сива мла, тумани…
Коли в житті такі існують миті,
то в ньому не усе іще погано.
автор: Ірина Саковець