І шум очерету як музика давніх епох:
торкнешся води – і розійдеться колами тиша.
Велично і дивно тобі, ніби сам собі бог,
у раї один: треться сонце об ноги, і глибші
за всі океани ці трепетні звуки землі,
окрилений танець берези на білих пуантах,
а хмари пливуть піднебессям, великі й малі,
у синій задумі, – з далеких країв емігранти.
Їх завтра не буде, і річка кудись потече
вражати самотнього мрійника медяно плином,
а ти переносиш мільйони незвичних речей
на жовто-блакитну основу своєї картини.
автор: Ірина Саковець