Бо так мовчати вмієш тільки ти,
із гордістю і пристрасно мовчати.
В мовчанні нашім чути, як світи
десь високо знаходять свій початок,
утоплених на дні морському сни,
і сірих чайок зойки над припливом,
і відгуки торішньої весни,
і голоси непройденої зливи.
Мовчати і не вірити словам,
бо не завжди те кажеш, що хотіла.
Слова насправді й не потрібні там,
де зрозумілий кожен порух тіла.
автор: Ірина Саковець
