Iрина Олiйник – Офортами малює пам’ять…

Офортами малює пам’ять
учорашній день.
Стурбовано душа шукає гідної
окраси.
І тліють не забуті відрізки
гординь,
Реальність в згадку не
віддасть
прикраси…
Легенько миті падають до ніг.
Пастеллю замалюю сірі бліки
Здаватись надто пізно, просто
гріх,
Жаль не лікує час, для мене –
це не
ліки.
Вдягну в мереживо і барви
сьогодення.
І затанцює кожна кліточка в
мені,
Для цього світу щире
одкровення,
Розтане смуток мов той лід в
огні.
Заплющу очі, вільна на Олімпі.
Стопами не торкаюся землі,
Спинився час , у моїм
гороскопі.
В руках амброзія – натхнення
десь в
імлі.
Збираються слова у золоті
гротески.
Хоча…Без діл вони одна зола.
І вкотре плавно, ніби есемески,
Збираються в думках рядки
вірша.
Вливаю душу, без вагань з
докором,
Усе що було, є і що буде,
Я прикрашатиму слова
декором,
Натхнення мов мелодія
прийде.
Рядки лягатимуть, так ніби на
скрижалі,
І стане просто, й світло на душі,
Коли не хочеться скорятися
печалі,
Від цього мабуть й пишуться
вірші…

автор: Iрина Олiйник

Зорепад