Ірина Лазоревич – ти складала усіх чоловіків на старій полиці…

ти складала усіх чоловіків на старій полиці
і лила за ними озера сліз
а потім в наступну на карті столицю
тікала. в постійному русі валіз
*
перший любив тебе так, як ніякий Бог
не любить своє особисте творіння
перший любив тебе. любить і зараз (за двох)
ти для нього померла – чекає твого воскресіння

[ти живеш у ньому, наповнюєш сни
що ж
спаси його, Боже, і сохрани]
*
другий боявся твоєї ніжності
[ти ще писала про нього книжку
вивчила всіх хто у нього в ліжку]

та раптом:

“вибач, між нами розбіжності
як Гранд каньйон. краще будь одна
ти настільки глибока – не бачу дна”
*
а третій любив казати що без душі
та з тобою не так – з тобою вже сивий
тому він пішов у обійми чужі
й подивися який він тепер красивий

ти народжуєш горе. ти носиш біду
з часом всі вони йдуть. й я піду

***

я любив безліч дів. трохи навіть й тебе
та просякнутий горем від твоїх стебел
в тобі надто багато болю. без меж

розкажи, чорт візьми, як ти з цим живеш?

автор: Ірина Лазоревич

ти складала усіх чоловіків на старій полиці...