Живу тобою…Ти мені пробач,
Що шлях до серця твого відшукала…
І що, зазнавши болю та невдач,
На тім шляху така безсила впала.
І вже ніхто не скаже наперед
Чи хтось в душі запАлить ще багаття.
Я підведуся… Й понесу свій хрест,
Попереду чекає ще розп”яття.
Зітру з думок значимість всіх тих дат,
Коли черкнув крилом мене сміливо.
Хай ніжний дотик “Місячних сонат”
Націлить душу на повторне диво.
автор: Ірина Лахоцька
