Вона ввійшла – цнотлива наречена,
Що ще живе в тенетах юних мрій.
Стиха розчулила своїм плачЕм нас
Сніжинками з-під довгих білих вій.
Вуаль фати торкалася обличчя,
А сукню хмари ткали в небесах.
І ця печаль…Така безмірно чиста,
Ховалась на незайманих вустах.
Усе наповнювалось ясним світлом:
Криштальні келихи…Теплий ґлінтвейн…
Заручини зими з цим білим світом –
Це незбагненна сутність для людей.
автор: Ірина Лахоцька