Ірина Лахоцька – Не збирай пелюстків, що обсипались…

Не збирай пелюстків, що обсипались… Чуєш? Не треба.
Бо душа їх скидає укотре, щоб знов зацвісти,
Прорости у тобі пагінцями й торкаючись неба,
Надсилати на твою адресу натхненні листи.

І буде в тих посланнях усякого, доброго й злого,
І хитнеться земля під ногами від безлічі втрат.
Ти лиш втримайся…Чуєш? Й надію поклич на підмогу,
Щоб коротшим шляхом допливти до щасливіших дат.

Ти лиш втримайся…Чуєш? Бо в світі занадто буденнім
Всі дороги вестимуть не прямо, а трохи навскіс.
І буває, що ми пробиватись крізь стіни повинні,
Щоб назавжди покинути прихисток, зітканий з сліз.

Щоб пустити коріння у сутність речей незбагненних
І почати свій відлік, як новий народжений день,
Щоб небаченим світлом розлитись по змучених венах
І цілунком припасти до скованих холодом жмень.

Не збирай пелюстків, що обсипались…Чуєш? Не треба.
Так душа до землі приклада свого смутку сліди,
Так гартується дух і твердішою робиться цедра,
Так формується зав”язь, щоб дати дозрілі плоди.

автор: Ірина Лахоцька

Пелюстки