Навіщо доля дарувала два крила
І шлях вперед по замкнутому колу?
Той шлях,в якому нас давно уже нема,
Лиш вітер листям кИдає додолу…
Мабуть для мене ти і був той ешафот,
Розплата за одну з моїх помилок.
І не вписавшись у життєвий поворот,
Чекаю там тепер я на свій вирок.
Серце своє кому завгодно не віддам,
Незламні в ньому створено паролі.
Я відбудую у душі Блаженства Храм.
Та стіни там ще будуть довго голі.
Ще пролетить,напевне,не одна зима,
Розділить час життєвим коридором
І виросте між нами не одна стіна,
Одне лиш небо спільне над простором.
автор: Ірина Лахоцька
