Ірина Лахоцька – Коли смутку глибокі ріки…

Коли смутку глибокі ріки
Розіллються в тобі усюди,
То поезія, наче ліки,
Що приймаєш під час застуди.

Пригорнуся до слів ще теплих
І, вбираючи їх розмову,
Зріє гасло, яке не стерти-
Хочу дихати й жити знову.

Хочу словом проситись в серце,
Хочу думкою у твій розум,
Почуттями в твої конверти
І в усмішку твою крізь сльози.

Хочу світ не ділити навпіл
І в руках не тримати зброї,
Своє щастя допити залпом,
Загортаючись в слів сувої.

Безліч лиш тобі притаманних
Є рядків, що стікають в душу
Й поміж сліз й берегів туманних
Вкажуть шлях на жадану сушу.

автор: Ірина Лахоцька